Джаз як природа душі

«Джаз як природа душі»

        Особисто для мене музика - це те, без чого людина не може уявити свого життя. А в моєму розумінні вона ще й повинна доносити до слухачів певний зміст. Не просто послухав, потанцював і забув. Музика повинна залишати незабутнє враження щоразу, як ти її слухаєш.
        Концерт джазового Державного академічного оркестру «РадіоБенд Олександра Фокіна», що відбувся нещодавно у Львівській філармонії, справив на мене незабутнє враження. Жива музика у виконанні справжніх віртуозів джазу зачарувала з перших хвилин звучання. Неймовірний драйв та справжня пристрасть, тонка грація та феєрія ритмів гармонійно поєднались у концерті одного з найкращих джазових оркестрів світу, який навіть у будній день зумів зібрати у філармонії повну залу глядачів.
        Познайомитися з керівником цього оркестру Олександром Фокіним мені вдалося набагато раніше. Допоміг мені давній знайомий пана Олександра, який, як з'ясувалося, колись грав у одному музичному колективі з метром українського джазу, а нині мешкає у нашому місті. Отож, завдяки художньому керівнику духовного оркестру «Арсен» Леоніду Моргачову нам вдалося порозмовляти із засновником, незмінним художнім та музичним керівником, композитором, головним аранжувальником та саунд-продюсером цього єдиного у світі академічного джазового оркестру «РадіоБенд Олександра Фокіна».
        За структурою це оркестр так званого шведського складу, де, крім потужної ритм-секції, є ще 6 духовиків: 3 саксофоніста, 2 трубача і тромбоніст. Як ми вже згадували, керує цим колективом людина, яка вважається не тільки видатним музикантом. Олександр Фокін за основним фахом - політик, держслужбовець високого рангу, в минулому - заступник міністра внутрішніх справ. А поза цими своїми обов'язками він - музикант і меценат. У 1989 році він, уже маючи вищу освіту, заочно закінчив Харківську консерваторію як диригент. Певна кількість років його діяльність була пов'язана з бізнесом, а вже потім - тільки з державною службою. А до музики він повернувся через добрий десяток років, коли якось у розмові з друзями-музикантами запропонував їм створити професійний джаз-оркестр. І вже від першого свого офіційного виступу на «Слов'янському базарі-2000» оркестр здобув визнання як один із кращих музичних колективів Європи. А далі, як розповідає пан Фокін, «ми, тоді ще молоді та зухвалі, наважилися на спільний концерт з легендарним, найстарішим у світі російським оркестром тепер уже покійного Олега Лундстрема. І не де-небудь, а у самому палаці «Україна». Оркестр тоді виступив дуже успішно, нічим не поступившись метрам колективу, стаж якого тоді нараховував (уявіть собі!) більш ніж шістдесят років.
        Зараз «РадіоБенду» вже майже тринадцять років. За твердженням Олександра Олександровича, за цей  час він став визнаним у музичному світі як своєї країни, так і за кордоном. Музиканти оркестру грають на кращих сучасних та колекційних музичних інструментах, використовуючи при цьому найдосконалішу звукову апаратуру. Колекція музичних інструментів колективу - найкраща в Європі й одна з кращих у світі. Зі слів пана Фокіна, який відповідає абсолютно за все і всіх в оркестрі з першого дня його існування, ми дізналися, що «РадіоБенд» - один із 36 колективів в Україні, котрі за окремою Постановою Кабінету Міністрів України входять до переліку стратегічних для країни закладів культури та мистецтва, що підтримуються державою. Тобто заробітчанство зі сцени в даному разі повністю виключається, музиканти представляють світу Україну, цілком усвідомлюючи ступінь відповідальності своєї місії. Виступає оркестр тільки наживо, навіть відео та аудіозаписи здійснюються безпосередньо на концертах.
- Олександре Олександровичу, від кого вам передалася, так би мовити, музична жилка? У вашій родині були музиканти?
- Музикантів у родині не було, але майже всі в нашій сім'ї володіли чудовим музичним слухом і дуже непогано співали. Це я пам'ятаю ще з дитинства.
- А свій перший гонорар пам'ятаєте? Яким він був?
- Перші гонорари я, як і всі музиканти-початківці (крім того, ще й студент!), отримував, граючи на весіллях і в ресторанах. Заробітки були доволі незначні, але для підтримки скудненького студентського бюджету їх вистачало.
- Кілька слів про колектив, яким ви сьогодні керуєте.
- Напевно, у кілька слів не вдасться вкластися,. адже за тринадцять років цей колектив виріс до одного з найкращих оркестрів світу. Сьогодні «РадіоБенд» - справжня гордість музичної культури України. Це унікальний оркестр солістів-інструменталістів із надзвичайним багажем різноманітних, професійно оформлених музичних ідей. Я не тільки керівник цього оркестру, я ще й аранжувальник усіх творів, які виконує колектив. Бо добре відчуваю, як треба написати, щоб оркестр звучав. А коли він ще й на концерті звучить, як я собі уявляв, коли писав цю музику, то це взагалі чудово!
- Пам'ятаєте приказку: молодим всюди в нас дорога? Це якимось чином стосується вашого колективу, зокрема його складу?
- Звичайно. За роки свого існування склад «РадіоБенду» постійно змінювався, і зараз у колективі працює лише один музикант, який починав зі мною з самого початку. З кожним роком склад оркестру молодшає. Не знаю, можливо, це спрацьовує принцип, чим мудріший керівник, тим молодші в нього виконавці.
- «РадіоБенд Олександра Фокіна» має вже чимало літ. Нині майже в усіх музичних колективів є свій райдер. Які особливості ваших вимог зараз і які були ще, наприклад, років п'ять тому?
- За усі ці роки вони майже не змінилися. Я ціную своїх музикантів і решту команди. Тому вимагаю від організаторів такої ж поваги, комфортних умов для проведення концертів та повноцінного відпочинку нашого колективу. Тут компромісів бути не може. Та й статус нашого оркестру вимагає поводитися саме таким чином.
- Іноді творчим людям важко себе організувати, щоденно працювати, як-то кажуть, з 9.00 до 18.00. Як ви себе змушуєте це робити, коли цього абсолютно не хочется?
- Для керівника, який відповідає за все і всіх у колективі, існує тільки одне слово - треба. Хочеш-не хочеш, а інших варіантів у тебе немає і бути не може.
- Наскільки ви критично ставитеся до результатів своєї роботи?
- Завжди критично ставлюся до того, над чим працюю. Але демонструю це, тільки коли залишаюся наодинці із собою.
- Музиканти - народ емоційний. Які дрібниці, скажімо, в побуті здатні роздратувати вас?
- Недбалість організаторів концертів по відношенню до будь-якого аспекту нашої гастрольної діяльності. До власного ж побуту я більш терплячий.
- Олександре Олександровичу, мені відомо, що ви співпрацювали з багатьма відомими творчими особистостями, зокрема з маестро Раймондом Паулсом, поетом Євгенієм Євтушенком, можливо, ще з кимось. Розкажіть про таку творчу співпрацю.
- Кожен виступ нашого оркестру є грандіозною подією в музичному житті України, адже зоряна колекція колективу налічує спільні виступи з всесвітньо відомими виконавцями і оркестрами. Іконостас зірок, з якими я працював, дуже великий. Це, перш за все, зірки світового джазу, переважно зі Сполучених Штатів Америки. Зокрема, це гітарист і співак Джонатан Батлер, вібрафоніст, співак і композитор Рой Ейерс, видатний мульти-саксофоніст Ерік Марієнтал, геніальний піаніст-віртуоз і композитор Фредді Равель, фантастичний барабанщик і перкусіоніст Вальфредо Рейєс-молодший, чарівна й неповторна співачка Кім Сендерс, піаніст Грегорі Меннінг, саксофоніст і піаніст Рей Гескінз із Великобританії, популярний у Європі гурт електронної музики «Шиллер» (засновник - Крістофер фон Дайлен) із Німеччини, віртуозний блюзовий гітарист і співак Девід Вест із Канади, солістка групи «Вопеу М» Ліз Мітчелл, маестро Раймонд Паулс та переможець конкурсу «Нова хвиля-2005» співак Інтарс Бусуліс із Латвії, ще багато інших.
В січні цього року спільно з геніальним поетом, публіцистом, педагогом і визначним громадським діячем світового значення Євгенієм Євтушенком ми реалізували творчий проект під назвою «Музика поезії». Цей концерт був присвячений ювілею знаменитого поета, який він відзначатиме у цьому році. Спеціальні проекти саме з легендами світової культури, про яких ми згадали, мене цікавлять особливо. Бо, перш за все, ти маєш можливість не тільки доторкнутися до творчості геніїв, але й своїм баченням їх творчості, своїми аранжуваннями допомогти сучасникам сприйняти їхні творіння вже через призму XXI століття. Ну, і насамкінець, просто приємно на рівних співпрацювати з митцями, на творчості яких ти сам колись зростав, навчався. Я навіть не міг собі уявити, що колись стану їхнім колегою і творчим партнером.
- Ще влітку минулого року йшлося про те, що ви візьмете участь у зйомках продовження музичного фільму «Ми з джазу». Як зараз розгортаються події по цьому проекту?
- Я і вся наша команда наполегливо продовжуємо роботу над організацією зйомок музичного кінопроекту «Джазмен» (саме так буде називатися продовження легендарного фільму «Ми з джазу», знятого на кіностудії «Мосфільм» у 1984 році). Хоча новий фільм і продовжує історію нащадків головного героя стрічки «Ми з джазу» російського джазового піаніста Костянтина Іванова, цей проект стане самостійним, до того ж, міжнародним. У ньому будуть задіяні світові знаменитості - оскароносні Біллі Боб Торнтон та Брук Шилдс, російські зірки кіно Ігор Скляр, Олександр Панкратов-Чорний та Микола Аверюшкін, а також чимало джазових зірок першої величини. Жанр фільму - музична мелодрама з елементами комедії і яскравим гала-концертом у фіналі фільму. Ми відчутно просуваємося у цьому напрямку.
- Олександре Олександровичу, дещо про ваші найближчі творчі плани...
- Восени ми плануємо дати кілька спільних концертів із легендарним американським бендом «Чикаго» в Україні і Росії. А ще планую попрацювати над написанням і постановкою абсолютно нової за музичним стилем джазової програми, орієнтованої на молодіжну аудиторію.
- Чи є у вас якісь ще інтереси, крім вічної музики. Були часи, коли ви займалися політикою, навіть обіймали посаду заступника міністра внутрішніх справ, а перед тим були радником Президента. У велику політику не збираєтеся повертатися?
- Як Бог дасть. Сьогодні нормальна людина просто не в змозі миритися з безладом, який рік за роком опановує нашу прекрасну країну. Я тільки-но видав книжку двома мовами, де описую модель майбутньої нової України. Це оригінальна соціальна і економічна модель, аналогу якої в світі ще немає. З її змістом можна ознайомитися на сайті всеукраїнської громадської організації, яку я очолюю www.napryam.org
- А який ви батько, можливо, вже дідусь? Кілька слів про свою родину...
- Я - батько і дідусь. У мене троє дорослих дітей: два сини і донька, які вже встигли подарувати мені п'ятьох чудових онуків - двох хлопчиків і трьох дівчаток. Як бачите, в українських реаліях це справжня багатодітна родина.
- Ви можете сьогодні назвати себе щасливою людиною? І що, на ваш погляд, людині необхідно для щастя?
- З визначенням власного щастя треба бути обережним. Воно залежить від багатьох незалежних (перепрошую за тавтологію) від тебе факторів і обставин. При цьому власний життєвий успіх для мене не є ознакою щастя. Було б у країні та в сім'ї добре, а більше, мабуть, нічого для щастя й не треба.
- Ви колись чули щось про наш тисячолітній Володимир-Волинський? Можливо, бували у нас чи збираєтесь приїхати на святкування його 1025-ої річниці?
- Звичайно, чув. Я - патріот України і про усі її міста, які мають визначну історію, знаю чимало. Але, на жаль, ще ніколи не доводилося бути у вашому місті. Якщо запросять на святкування, буду радий познайомитися і з містом, і з людьми, що у ньому живуть.
- Дякуємо вам, Олександре Олександровичу, за розмову і будемо раді вас бачити у нашому тисячолітньому місті.
 
Спілкувалася Тетяна ПАЛАЄВСЬКА
Газета «Рідне місто»